Кількість українських мігрантів у Польщі невпинно збільшується. Якщо раніше сюди їхали переважно на роботу та навчання у внз, то зараз, зважаючи на політичну ситуацію в країні, імігрують цілими родинами, шукаючи новогою, безпечного і фінансово стабільного місця для життя.
Найбільше страждають від таких раптових змін діти, які не лише потрапляють зі свого звичного культурного оточення в абсолютно інше, незнайоме раніше, але й відразу після переїзду починають навчатися у польських школах, часто не знаючи польської мови, правил, звичок.
Процес інтеграції у когось проходить дуже швидко, а у когось довго і болісно, хтось швидко адаптується до мови та звичаїв класу, знаходить друзів, а хтось назавжди залишається чужим.
Про те, як їх діти адаптувались до навчання у польських школах і про проблеми та перспективи цього питання у сфері освіти я запитала у батьків школярів-мігрантів з України.
Олена, мама Бориса
Як ситуація виглядає загалом (як дитина призвичаїлась до нового середовища чи були проблеми з однокласниками, вчителями)?
Мій син закінчив перший рік польської мовної гімназії, у вересні цього року пішов до другого класу. Почну з того, що взяли охоче в середині вересня з туристичною візою, без довідок і без питань. Всіляко допомагали. Асистента не дали, але вчителька польської мови двічі на тиждень безкоштовно з ним займалась після уроків, використовуючи власні матерали. Матеріально допомогли в тому сенсі, що майже всі підручники видали в бібліотеці, аби ми не купували. Йшли на зустріч в усіх питаннях. Познайомили з російськомовною дівчинкою і попросили старшокласників опікуватися “новеньким”. Перші місяці син навіть страждав від того, що існують вихідні і не потрібно йти до школи – настільки йому все подобалось.
Були проблеми з предметами, на яких потрібно було розуміти складні тексти: фізика, хімія, георгафія, історія. Німецьку мову довелось вчити польською, хоч обидів мови були на нульовому рівні. Вчитель історії найменш розумів ситуацію, вимагаючи на контрольних роботах давати письмові вдповіді тоді, коли дитині важко було навіть зрозуміти завдання, не кажучи вже про те, аби дати відповідь у письмовому вигляді. Але цей же вчитель йщов на контакт, коли потрібно було виправити оцінку і давав тести, коли син до нього звертався.
Як/чи допомагає школа в процесі інтеграції дитини?
Школа – це єдине найефективніше середовище інтеграції: дитина постійно чує мову, потреба інтеграції мотивує до подолання страху розмовляти. Крім того, інтеграція – це ж не лише мова – це можливість знайти нових друзів, навчитися знову посміхатися, відчути себе своїм у новому суспільстві.
Саме тому я проти так званих “мігранських шкіл”. Тільки польські, аби зрозуміти менталітет, вжитися в культуру і швидко вивчити мову. Наприклад, мій син вже в листопаді (через два місяці) вільно розмовляв польською.
Що потрібно удосконалити, що додати з боку уряду, аби полегшити дитині процес адаптації?
На мою думку, потрібно просто створити інструкції та навчати вчителів, дати їм методичну базу, як працювати з дитиною, котра не знає мови. Повинні бути якісь адаптаційні зошити, завдання для контрольних робіт, можливо, кишенькові перекладачі і додатковий час.
Повинні існувати способи контролю знань для дітей, котрі, зважаючи на не знання мови, не можуть відповідати навіть тоді, коли знають. Вчиталь повинен, він зобов”язаний розуміти, що перші кілька місяців і кінця року дитину під час кожного уроку потрібно питати: зрозуміло чи не зрозуміло, кликати до себе і питати, адже в стані стресу вона сама не завжди підійде.
Людмила, мама Олі
Як ситуація виглядає загалом (як дитина призвичаїлась до нового середовища чи були проблеми з однокласниками, вчителями)?
Моїй доньці 13, а це вік, коли діти сприймають все особливо гостро. Перші місяці в новій школі, в новій країні у дитини був психологічний шок. Вона доволі замкнута в собі, і навіть у спілкуванні з українськими однокласниками була дуже сором’язливою, а тут – тим більше. Оля протягом довгого часу ні з ким не спілкувалась, бо розмовляла польською з помилками, з акцентом й дуже цього соромилась. Тим більше, ми приїхали до Польщі в середині навчального року, коли клас вже був сформованим маленьким “суспільством”: хто з ким дружить, кого не люблять, а кого не помічають. Мою доньку просто не помічали: не ображали, не знущались, а просто ігнорували. Під час уроків їй дуже допомагали вчителі, але на перервах вона постійно “сиділа” в Інтернеті і спілкувалась зі своїми старими однокласниками. Ми з чоловіком розуміли, це передусім наша вина, адже при виборі школи ми керувалися не тим чи дружня вона до дітей-мігрантів, а передусім локацією. В результаті ми потрапили до класу, де навчалися 13-річні діти, котрі одягалияся дорожче, ніж можу собі дозволити я чи мали смартфони останньої моделі. Минулого року ми змінили школу і потрапили до класу, де навчаються ще одна українка і дівчинка з Білорусі. Однокласники абсолютно нормально поставилися до того, що вона з України, підходять і питають чи можуть якось допомогти з домашнім завданням. Тепер моя дитина почувається комфортно, має нових друзів, і вона задоволена, і ми.
Як/чи допомагає школа в процесі інтеграції дитини?
Вчителі часто лишаються після уроків, аби пояснити матеріал, із розумінням ставляться, якщо дитина не знає якихось слів чи робить граматичні помилки. Дуже допомагає шкільний психолог. Коли святкуємо якісь православні свята і їздимо до родичів в Україну, то теж немає проблем, аби відпросити доньку зі школи. Дітям організовують спільні походи в театр, кіно, поїздки, що теж сприяє кращій інтеграції.
Що потрібно удосконалити, що додати з боку уряду, аби полегшити дитині процес адаптації?
Я за мішані класи, де є хоча б двоє дітей з інших країн. Разом їм легше інтегруватися, ніж поодинці. У кожній школі, де навчаються діти-мігранти повинен бути психолог, який буде з ними розмовляти і підтримувати психологічно протягом всього інтеграційного періоду. Важливо теж розробити чітку методику для вчителів, навчити їх знаходити особливий підхід до кожного учня, бути відкритими на інші культури і релігії. І щодо релігій: жодних уроків релігії в школах! Тільки релігієзнавство.
Сергій, батько Іри
Як ситуація виглядає загалом (як дитина призвичаїлась до нового середовища чи були проблеми з однокласниками, вчителями)?
Наша донька дуже швидко вивчила польську мову ще в Україні, тому проблем з мовним питанням у школі майже не виникало. Тим більше, що вчителька польської мови займається з нею після уроків. Іра дуже компанійська, тому швидко знайшла друзів у класі. Єдина не дуже приємна ситуація, про яку я знаю, це коли хлопчик пожартував про те, що вона з України і чи не поприбирає у нього в кімнаті. Це був тільки дурний жарт, але на його нещастя це почула вчителька, яка потім організувала батьківські збори на тему толерантності. Однокласник перед усім класом вибачився перед Ірою і більше ця тема не підіймалась.
Як/чи допомагає школа в процесі інтеграції дитини?
Вчителі і учні дуже допомагають, пояснюють, якщо щось не зрозуміло. Дитина ходить до школи з задоволенням, бо постійно відбувається щось цікаве. Діти дуже багато часу проводять разом, організовують різні заходи і це дуже допомагає інтергуватися. Іра дуже добре співає і відразу на початку навчального року записалася на шкільний хор. Це теж дуже допомагає. Тепер вона має друзів не лише зі свого класу, а з цілої школи. Класний керівник часто запрошує нас до школи, щоб поговорити про дитину, чи все їй подобається, чи не нарікає на навчання, вчителів чи однокласників.
Що потрібно удосконалити, що додати з боку уряду, аби полегшити дитині процес адаптації?
Моя донька не мала проблем з польською мовою, але такі специфічні предмети, як фізика чи хімія давалися їй спочатку дуже важко, зважаючи на складну термінологію. Можливо має сенс створити якісь маленькі словнички з шкільними термінами по предметах?
Як бачимо, у кожного своя історія: характер, досвід, знання мови, “своє” чи “не своє” місце, допомога вчителів, розуміння однокласників – все це в комплексі формує адаптаційне середовище для дитини. І успішність інтеграції залежить навіть не від рівня знання мови, а від політики навчального закладу, оточення, заангажованості, відчуття потрібності та психології самої дитини. Вчителі, що працюють з дітьми-мігрантами, повинні виконувати в їх напрямку подвійну працю, адже кожна така дитина переживає культурний шок, зануюючись в нове середовище, а тому потребує особливого підходу і розуміння. Уряд має у свою чергу допомогти вчителям, полегшивши їх працю за допомогою використання додаткових ресурсів.
Так, усі опитані батьки звернули увагу на необхідність кишенькового словника-помічника шкільних термінів за предметами, аби можна було у потрібний момент підглянути і зрозуміти про що йдеться на уроці.
Інше важливе питання – створення дружньої до учнів-мігрантів атмосфери в класі за допомогою виховних годин на тему багатокультурності та толерантності не лише постфактум, але від самого початку навчального року. Крім того, є сенс розмовляти з учнями щодо того, як сприймають мігрантів у їх родині, адже найчастіше расистські та ксенофобські настрої дитини формуються вдома.
Комунікація вчитель-учень-батьки повинна бути постійною і грунтуватися на засадах взаємної довіри, але перед цим вчитель повинен отримати відповідні кваліфікації, а тому є сенс проведення тренінгів для класних керівників або, хоча б, створення методичного посібника на тему комунікації з учнями-мігрантами.
З огляду на те, що не всі учні-мігранти є католиками і можуть сповідувати інші релігії, батьки пропонують замінити уроки релігії на релігієзнавство або основи етики, аби не провокувати у дітей нетерпимості до однокласників інших визнань та до нетолерантних коментарів.
І, нарешті, те, що не видиме на перший погляд, але формує з дитини повноцінну особистість – психологічна стабільність, що повинна постійно перевірятися шкільним психологом не лише по відношенню до дитини-мігранта, але також до його однокласників, аби вчасно виявити і попередити будь-які конфліктні ситуації.
Розмовляла Юлія ЛАЩУК